Українська міфологія

Опис товару

На сторінках цієї книжки постають легенди про потерчат і мавок, чортів і русалок, вовкулаків і чугайстрів, упирів та відьом, домовиків і лісовиків – демонологічних істот світу наших пращурів. Українці населяли дивними істотами хату і хлів, подвір’я, поле і ліс. У такий спосіб наші предки складали уявлення про Всесвіт і визначали місце людини в ньому.

Ви поринете в багатий і цікавий, пов­ний переказів і легенд світ української міфології! І раптом може здатися, що то не старі половиці скриплять, а тихо крадеться домовик, серед темних водоростей блисне зелене пасмо русалчиного волосся, а з темного лісу долине моторошне виття вовкулаки…

Джерельну основу видання здебільшого склали етнографічні матеріали автора з Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Для увиразнення образів персонажів і розширення географії дослідження залучено й записи студентів та аспірантів кафедри етнології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, а також уже опубліковані матеріали Павла Чубинського, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича, Людмили Виноградової та інших.

Зміст:

• Чорт
• Блуд
• Вихор, буревій, градобій
• Цвіт папороті
• Домовик
• Годованець
• Русалки
• Мавки
• Майки
• Лісні
• Племета
• Чугайстер
• «Безпірні» діти
• Лелет
• Відьма
• Упир

Додаткова інформація

Вступ

Міфологію українців справедливо вважають однією з найбагатших у слов’янському світі. Незважаючи на серйозний спротив «язичницьким забобонам» із боку церкви, давні уявлення та повір’я не тільки не відійшли в минуле, але й нерідко, увібравши нові християнські елементи, лише органічно збагатилися. Сьогодні, наприклад, важко уявити розповіді про «нечисту силу», де б не згадувалося про освячене зілля, паску, воду тощо як обереги від неї. Ба більше — відьми й самі ходять до церкви, щоб набути сили для своїх далеко не Божих діянь.

Безперечно, християнство зруйнувало давню систему вищої міфології, орієнтовану на рівень богів та їхніх культів. Сьогодні про неї залишилися тільки не- численні скупі згадки, окремі з яких до того ж викликають сумніви. Достеменно не знаємо навіть про автентичність, значення й культи божеств Володимирового пантеону: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Семаргла й Мокоші. Лише здогадуємося, чому під час укладення угод княжа дружина клялася Перуном, тоді як решта війська — Велесом, чому Велес як, очевидно, поважне божество не був представлений у пантеоні Володимира тощо.

Водночас нижча міфологія, або ж демонологія, продовжує відігравати суттєву роль у світоглядних уявленнях українців. Є всі підстави стверджувати, що цей міфологічний рівень, опертий головно на віру в потойбічне існування душі й так званий «культ предків», був значущішим від уявлень про вищі божества і в дохристиянські часи.

Інтенсивний сплеск у вивченні демонології дослідники справедливо пов’язують із загальним піднесенням інтересу до простолюду, яке приніс романтизм наприкінці ХVIII — у перші десятиріччя ХІХ ст. Міфологічні образи широко представлені у творчості Левка Боровиковського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова. Першою половиною ХІХ ст. датований і початок системного збирання й вивчення фольклорно-етнографічних матеріалів з української демонології. Як приклад можна назвати праці Григорія Ількевича, Івана Вагилевича, М. Костомарова.

Друга половина ХІХ й початок ХХ ст. представлені вже цілою плеядою таких досліджень, які стосуються різних етнографічних районів України. Показовими, зокрема, є праці Антоні Новосєльського, Якова Головацького, Павла Чубинського, Івана Нечуя-Левицького, Андрія Підберезького, Петра Іванова, Броніслава Сокальського, Софії Стретельської-Ґринберґ, Василя Милорадовича, Володимира Шухевича, Антона Онищука та багатьох інших науковців.

Особливо заслуговує на увагу в цьому переліку доробок Володимира Гнатюка, чиї «Знадоби...» до сьогодні залишаються неперевершеними за обсягом та якістю матеріалів. Перший том цієї масштабної праці обмежено матеріалами з Галичини, проте другий містить і матеріали зі Східної України (збірки Митрофана Дикаріва, Данила Щербаківського). Варто згадати й про ще одну ґрунтовну працю першої половини ХХ ст., значну увагу в якій приділено народним віруванням та уявленням, — це «Народна культура слов’ян» Казимира Мошинського.

Радянський період спричинився до певного затишшя в опрацюванні міфологічної, а надто демонологічної тематики. Водночас були й винятки із загального правила, зокрема публікації Р. Кирчіва у відповідних розділах колективних монографій «Бойківщина» та «Гуцульщина».

Значний обсяг відомостей із демонології Полісся за програмою «Поліського етнолінгвістичного атласу» зібрали російські етнолінгвісти. Вже у наш час результатом їхньої активної пошуково-збиральницької роботи стала ціла серія статей та монографій. Щедро представлені демонологічні персонажі також в унікальному енциклопедичному виданні «Слов’янські старожитності», а в 2010 році було започатковано випуск систематизованих матеріалів із демонології Полісся.

В Україні демонологічна тематика знову набула популярності в перші ж пострадянські роки. Зокрема, уже в 1991 році побачила світ книга «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія», яка містить низку публікацій Тадея Рильського, Миколи Маркевича, Василя Милорадовича, Петра Іванова, Володимира Гнатюка, Петра Єфименка, Івана Франка, Всеволода Дашкевича, Данила Щербаківського, Хрисанфа Ящуржинського.

1992 року в Україні перевидано змістовну монографію Івана Огієнка «Дохристиянські вірування українського народу» (уперше вийшла друком для українців Галичини і Волині ще в 1936 році). Цього ж року видав добірку міфологічних і власне демонологічних матеріалів Микола Дмитренко, вийшла друком книга Марії Влад, у якій значне місце відведено демонології гуцулів.

1996 року побачила світ значна за обсягом монографія Василя Скуратівського «Русалії», у якій автор приділив увагу і вищій, і нижчій міфології. Північ Волині й Західне Полісся у цьому ж році представив добіркою демонологічних бувальщин та оповідок Віктор Давидюк.

2001 року чернівецький дослідник Ігор Чеховський видав монографію про демонологічні уявлення й народний календар українців Карпатського регіону, а львівський етнолог Корнелій Кутельмах опубліковав ґрунтовну статтю про русалок.

Однією з найкращих праць у сфері демонологічних уявлень українських горян став етнолінгвістичний словник «Гуцульська міфологія» львівської дослідниці Наталі Хобзей, датований 2002 роком.

Образ відьми за матеріалами судових процесів над ворожилями у ХVІІ— ХVІІІ століттях ретельно виписала києво-могилянський історик Катерина Диса, чия монографія побачила світ у 2008 році.

2010 році захистила кандидатську дисертацію, а згодом видала монографічне дослідження про народну демонологію Бойківщини Надія Войтович (Левкович). Предметом дослідження авторки стали уявлення про домашніх духів, «безпірних» покійників, людей із демонічними ознаками та здібностями (босуркань, вовкунів, «непростих»). Ще чекають на монографічне втілення кандидатські дисертації Юлії Буйських, Божени Кузьмінської, Анни Ніколаєвої. Названі дослідниці є й авторками численних статей на демонологічну тематику.

Демонологічні аспекти представлені також у ґрунтовних монографіях сучасних дослідників, не присвячених безпосередньо демонології. Зокрема, про посмертне існування душі й різні категорії покійників ідеться у монографіях Валентини Конобродської  і Романа Гузія — про бабу-повитуху й демонів, які шкодять новонародженим, — у монографії Олени Боряк; уявлення про народного майстра-будівельника, домовика і душі померлих у контексті будівельної обрядовості розглянув Роман Сілецький.

Не вдаючись до надто докладного огляду, зазначу, що сьогодні публікацій лише наукового характеру налічуються сотні позицій. Наприклад, у згаданій монографії Н. Войтович про демонологію бойків їх 345 без урахування архівних джерел. І все ж демонологія українців вивчена ще не надто повно. Майже не обстеженими залишаються цілі райони, і польові фольклорно-етнографічні екпедиції щоразу відкривають нові назви чи характеристики персонажів, а іноді й нові сюжети.

Ця книга в основному ґрунтується на польових записах автора, які зберігаються в архіві Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали з Полісся за 1994—1998 і 2013—2015 рр. також наявні в архіві Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Окрім того, залучено польові матеріали колег: Ярослава Гарасима, Романа Сілецького, Андрія Вовчака, Юрія Горблянського та інших. Низку записів зробили в минулому студенти кафедри етнології, а нині працівники провідних вищих навчальних закладів та наукових установ України Надія Левкович (Войтович), Божена Кузьмінська, Ігор Гілевич, Андрій Зюбровський, Юрій Пуківський, Інна Парій, Анастасія Кривенко та інші (прізвище кореспондента вказуємо після запису). Автор висловлює їм щиру подяку за можливість користуватися унікальними живими свідченнями про духовну культуру українців.

Демонологія, незважаючи на показову простоту й легкість матеріалу, насправді доволі важка для дослідження. Не в останню чергу це зумовлено різноманітністю демонологічних персонажів.

Найповніша, як було зазначено, добірка матеріалів із демонології В. Гнатюка «Знадоби...» розділена на рубрики про чортів, страхи, хованців, різних духів, богинь і русалок, підмін і потерчат, блуд, смерть і хвороби, мерців, покутників, топельників і висільників, опирів, вовкулак, відьом і чарівниць, знахарів і чарівників, хмарників, інклюзників, закопані скарби. Водночас інша праця дослідника, «Нарис української міфології», яка вийшла друком у 2000 році, значно багатша персонажами. З «духів» це, зокрема, чорт, домовик, пасічник, скарбник, лісовик, лісун, лизун, чугайстер, польовик, водяник, болотяник, дідо, морок, копальняний і земляний духи, блуд, богині, відміна, мавки, русалки, морські люди, страдчата, змій, перелесник, нітки, нічки. З «чудовищ» представлені Вій, дика баба, вироди, песиголовці, гриф, полоз, рахмани. У рубрику «Люди з надприродною силою» увійшли мерці, покутники, потопельники, повісельники, опирі, нічниці, вовкулаки, відьми, знахарі, градівник, інклюзники, закляті скарби, богатирі. Також у «Нарисі...» розглянуто деякі вищі божества, персоніфікації, міфологічно значущий час тощо.

Варто зазначити, що це аж ніяк не повний перелік персонажів української демонології. Зокрема, лише дитячих ляканок маємо близько десятка. Окрім бабая й баби Яги, це залізна (житня) баба, гороховий дід, мамай, вова, теренька, «око», богиня, русалка тощо…