Народна медицина і магія українців

Народна медицина і магія українців

107 грн

Розпродано

Доати в список бажань
  • Опис
  • Додаткова інформація
  • Відгуків (0)
  • Читати уривок

Опис товару

Відомий етнограф та фольклорист – онука спадкової шептухи – ділиться давніми лікувальними замовляннями, рецептами народних ліків, інформацією про забобони й звичаї народної медицини та магії. Як ставали знахарями й чаклунами? Чому попри заборону церкви їхній авторитет був таким величезним? Які цілющі сили шукали наші пращури у випалюванні хвороби пером чи викачуванні яйцем?

Книжка розповість про таємниці Івана Сірка й козаків-характерників, традиції поховання чаклунів і вшанування пасічників, ковалів і мисливців, про природні сили трав, дерев, городини та збіжжя, глини та землі – усього, що народжувало й лікувало українців.

Ірина Ігнатенко – кандидат історичних наук, автор понад 60 науково-популярних творів. Її книжка «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» увійшла до списку 10 найкращих книжок України 2013 року.

Додаткова інформація

Автор:

Ірина Ігнатенко

Видавництво:

Клуб Сімейного Дозвілля

Рік видання:

2016

Палітурка:

Тверда

Кількість сторінок:

320

ISBN:

978-617-12-1549-8

Країна:

Україна

Відгуки покупців

5 зірочок 0 0 %
4 зірочки 0 0 %
3 зірочки 0 0 %
2 зірочки 0 0 %
1 зірочка 0 0 %

Відгуки

Поки нема жодного відгуку.

Будь першим, хто залишить відгук на книгу “Народна медицина і магія українців”

    Вірування, міфологія, світогляд

    Магія та люди: знахарі, чаклуни, відьмаки та інші особи, причетні до магії

    Чи не найбільше вірувань, переказів, легенд українців пов’язано зі знахарями та чарівниками, особами, які в народній уяві наділялися особливими здібностями . Як вірили пращури, вони могли лікувати та насилати хвороби, передбачати події, впливати на погоду, перетворюватися на тварин і птахів, замовляти різні предмети тощо.

    Незважаючи на різноманіття функцій, якими їх наділяла народна уява, була між ними суттєва відмінність: знахар діяв за допомогою знань та сил, отриманих від Бога, насамперед лікував фізичні та психічні хвороби (!), а також допомагав у вирішенні різних господарчих, побутових, сімейних проблем тощо.

    Чаклун виступав більше як втілення зла, особа, діяльність якої ґрунтувалася на зв’язку з нечистою силою, «запродаванні душі чорту» і спрямовувалася на заподіяння зла, наслання недуг, лих, тяжких фізичних і психічних хвороб тощо. Вірили, що саме чаклун спроможний перетворювати людей на тварин (найчастіше вовків), насилати на подружжя неплідність; розсварювати між собою людей; псувати худобу; «робити» на смерть тощо.

    Важливо зазначити, що «знаючих» (як знахарів, так і чаклунів) завжди боялися й поважали, чому є багато свідчень із різних регіонів України. Наведемо для прикладу декілька:

    «…В разных селах встречаются старики и старухи, которые слывут колдунами и знахарьками. Иные гордятся и пользуются такой славой. Их побаиваются; им платят за советы» , «За свои чрезвычайные таинственные знания они пользуются большим уважением» ; «Ворожки й ворожбити користуються великою пошаною, і до їхньої поради звертаються у всяких нещасних випадках і пошкодженнях» ; «Он пользуется почетной известностью не только в своем селе, где общество приняло на себя уплату всех его повинностей и выдает ему вознаграждение, но и по соседству верст на 20» ; «Относятся к нему (знахарю — І. І.) с большим почтением, отвешивают земные поклоны и целуют ему руки» ; «Вообще тип знахаря в Украине, насколько можно судить по некоторым письменным свидетельствам и рассказам народа, был тип весьма почетный».

    За народними уявленнями, представники обох категорій могли бути природженими або навченими, причому сильнішими вважалися саме перші. Українці вірили, що можна було народитися зі схильністю до знахарства та чаклування. Важливими були день, час і навіть хвилини народження дитини, адже вони програмували її подальше життя. Знахарським днем вважався понеділок. Вірили, що дитина, народжена цього дня, у майбутньому може стати знахарем.

    Вроджена здатність до чаклунства, як вірили в народі, могла бути закладена неправильною репродуктивною поведінкою батьків. Полягала вона передусім у порушенні батьками заборон на статеві зносини під час чотирьох річних постів, пісних днів (середа, п’ятниця), напередодні та під час великих православних свят, поминальних днів. Зачата у такий період дитина вважалася схильною до лихих справ, у тому числі чаклунства.

    Переказували, що «поганою на очі» й зурочувати буде та людина, яку мати двічі віднімала від грудей, а якщо тричі, то взагалі матиме «смерте» око.

    Цікаві перекази про навчання знахарського ремесла вже у дорослому віці. Переказували, що знахарство передається в основному «по крові», «по роду».

    І водночас вірили: власного бажання лікувати — замало, потрібні відповідні здібності. Цікаво, що особливими здібностями також наділяли «межових» дітей: перших й останніх у сім’ї.

    До речі, учень мав перейняти від учителя знання за один раз. Якщо ж це в нього не виходило, його вважали нездатним до знахарства.

    Побутувало вірування, що знання такого роду будуть краще засвоюватись, якщо людина, яка вчиться, тримає свого вчителя за руку: якщо вчителька — жінка, то учневі слід тримати її за спідницю. До слова: інколи після передачі, заборонялося лікувати тому, хто перейняв від трьох до семи років.

    При передаванні знань слід було дотримуватися правила: передавати свої знання тільки молодшій за себе людині, аргументуючи це тим, що в зворотному випадку від неї не буде допомоги.

    Крім традиції передавати такого типу знання в межах роду, траплялися випадки, коли їх передавали за якусь послугу, на знак вдячності або через неспроможність знахаря (у зв’язку зі старістю або хворобою) проводити лікувальний обряд самостійно: «Знания свои они передают одному из сыновей, наиболее любимому, а за отсутствием его — постороннему человеку, оказывавшему помощь и уважение старику» ; «Секреты лечения он должен передать перед смертью любимому родному или крестному сыну, или даже постороннему порядочному человеку. Сделать это он должен непременно, без сего — “мои кости Бог из того света повыкидае”» .

    Доцільно зазначити, що секрети знахарства їх носії традиційно зберігали у великій таємниці:

    «… По мнению простого народа, открытие тайны другому лицу лишает знахар, его сверхъестественной врачующей силы и знание его через это делается совершенно не действительным» : «Все знахари (… ) проникнуты недоверчивостью и на откровенную беседу не соглашаются, а больше держат “соби на уми”, чтобы не потерять чудотворной силы врачевания» .

    Саме тому знахар передавав свої знання учневі лише перед смертю.

    Не менш цікавим є й питання оволодіння чаклунськими знаннями. Відомості, які ми знаходимо на українських теренах про методи оволодіння знаннями з чорної магії, як правило, дуже нечисленні, мають вигляд радше фольклорного переказу й пов’язані переважно із жінками-відьмами. Що стосується безпосередньо чарівників та здобуття ними «чорних» знань, то вони зводяться до осквернення християнських святинь, насамперед хреста та ікони: «Передача секретов между ними может быть только тогда действительною, когда «ворожбит»-новичок успеет, никем не видимый, среди глухой полночи, взобраться вверх ногами на крест и в таком же положении спуститься обратно на землю» .

    Втім, видається цікавим питання, які чинники змушували людей звертатися до злих сил (якщо припустити таку ймовірність) з метою отримання такого роду знань. Як нам видається, на це існує декілька причин.

    По-перше, чаклунство приписували людям, які були соціально маргінальними: мали дефекти у зовнішньому вигляді (кульгаві, криві, потворні тощо), були осібними та самотніми.

    У традиційній культурі патології в зовнішньому вигляді людини розглядалися як ознака її (або пращурів) зв’язку з нечистою силою, адже за народними уявленнями, тілесна потворність не сумісна зі святістю. Неодружені (перестарки) також вважалися «аномальними», «іншими», тому й небезпечними, адже у відведений їм час не виконали життєвого призначення, тобто вибилися з нормального ритму життя.

    З огляду на це, ставлення до цієї категорії осіб було насторожене, підозріле, їх не запрошували брати участь у родильних, весільних обрядах, тобто така категорія людей була дещо ізольованою.

    Можна припустити, що ігнорування суспільства, особисті образи, бажання помсти примушували їх насправді звертатися до опановування чорної магії. До того ж майже завжди «знаючих» боялися й поважали, тому це був ще й шлях до підвищення свого соціального статусу…