23 Форум видавців: “Новий” Шекспір

Від Марія Прохоренко Події 0 коменатрів

У книжковому світі часом траплаються друковані екземпляри, які хочеться поставити під скло, оберігати, подібно до того як ховав свою троянду під скляним ковпаком від хижаків Маленький принц, від побутової пилюки, щоразу дістаючи їх із зачаруванням маленької дитини, що біжить різдвяного ранку під красуню-ялинку шукати свій подарунок.

Сучасні українські видавництва за останні роки раді не економити на оформленні книжок. Зрештою, в світ виходить по-справжньому якісний друкований продукт, який причаровує не тільки чудовим перекладом, а й естетикою ілюстрацій.

Одним з таких “подарункових видань” є чергове перевидання твору Великого Барда – “Ромео і Джульєтта”, комедія пристрастей, перекладена Юрієм Андруховичем від видавничого дому “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Не можна однозначно вказати, що є домінантою популярного й затребуваного театралами, кінематографістами й читачами твору: соковита мова, дотепний гумор, явне неозброєним оком бажання побавитися з “великою трагедією”, майстерне вміння передавати як високий стиль, так і розмови простолюду Юрія Андруховича, чи геніальні, неформатні, з підтекстом, особливі ілюстрації Владислава Єрка.

У рамках 23 Форуму видавців у мистецькій галереї Гері Боумена у Львові пройшла виставка ілюстрацій Єрка до шекспірівських видань. Великий Шекспір вміннями діячів видавничого дому, що заявило про себе “Українською абеткою” 1992 року, “прозвучав” дещо з іншого, незвичайного для загалу, боку, втілившись в амбітний проект з підтекстом, а бачення талановитого майстра книжкової графіки Владислава підкреслило ренесансний культ людського тіла.

Владислав Єрко навмисно відвів погляд від стандартно-замкненого Ромео-Джульєтта, продемонструвавши, що й другорядні персонажі мають у п’єсі надзвичайно важливе значення. Так, український ілюстратор, що надихнувся Пікассо, Ренуаром і Дега, зображує мати Джульєтти й служницю у момент обговорення заміжжя юної Д.: “Дівчинці вже 14, та я в її роки таке вироблювала!” – сміливо ділиться досвідом минулого прислуга. У такий спосіб Єрко зобразив у центрі своєї ілюстрації свічку у вигляді “чоловічої гідності”.

Мені не хотілося повторювати існуючих трактувань. Адже нікуди не зникнуть улюблені книжки, Леонардо ді Капріо у ролі Ромео та фільм Франко Дзефіреллі. Зовсім не хотілося зображати блідих пітерських веронців у романтичних сутінках Літнього саду. Мені хотілося якоїсь гри й легкості. Не хотілося сплетених рук, великих очей, ніжних обіймів й сліз. Це робили до мене й робитимуть після.

[quads id=”3″]

Варто зазначити, що ілюстратор напередодні початку роботи над проектом, що крокує під знаменами Івана Малковича, здійснив подорож Північною Італією. Проте у славетну Верону Єрко так і не потрапив – рівно як і не побачив осяяного у світлі легенд і таємниць балкону.

У мене склався стійкий візуальний стереотип про місце дій, і для цього зовсім не обов’язково відвідувати Італію. Що казати, якщо сам Шекспір ніде не був, він ніколи не залишав свій острів. Існує думка, що він взагалі був малоосвіченим селюком й не міг все це написати. Адже у його заповіті є все – кому дістануться кури, баняки, дерев’яне ліжко, але немає жодного слова про рукописи й авторські права на їх видавництво. Жодної згадки!