«Уже давно її взяла в свої обійми апатія. Не депресія, песимізм, втрата віри в себе чи в майбутнє – байдужість. Ніяка, безформна, беззвучна. Спочатку подруги навперебій щось радили: подорож, новий флірт чи навіть романчик, психотерапевта, пігулки, вітаміни, спортзал, побільше кольорових овочів і фруктів у раціон, сон при відчиненому вікні, зміну роботи й розкладу дня, аж доки вона від усіх тих напосідливих приятельок не відвернулася, уникаючи спілкування й не даючи їм залізати у свою душу. Жінка ж бо добре розуміла: нічого лихого з нею не коїться, життя тече собі по-старому, просто тепер вона доглибніше відчуває, що все це за великим рахунком позбавлене сенсу, якщо під “все це” розуміти життя, будні, час. Самотня в цьому знанні, вона стала по-справжньому одинокою».
(більше…)