Мандрівник Західною Україною: зухвалість чи щира сповідь?

Від Марія Прохоренко Книжкові огляди 0 коменатрів

Ця рецензія буде трохи незвичною для мене. Позаяк якщо раніше я писала виключно про ті видання, що були мені відверто до душі, то сьогоднішній екземпляр, що я його тільки прочитала й готова коментувати, залишив шквал неоднозначних емоцій та відчуттів. І йдеться про мандрівник Західною Україною «Де їсть і [з ким] спить Фреймут» від видавництва «Наш Формат».

Ольга Фреймут – одна з тих категоричних постатей у шоу-бізнесі, до якої можна ставитись або абсолютно позитивно, або різко негативно. Нею можна тільки неймовірно захоплюватися або люто ненавидіти її. Нейтрально, відчужено ставитись до телеведучої надто складно, як і вона не залишає без уваги та коментарів бруд на кухні, збори комах на підвіконні та під стелею та виделки у баняках, залишених у холодильнику приміщення, де народжується справжня кулінарна магія.

«Для мене зачинених дверей не існує. Так, дублікат ключа в мене вже є».

Когось дратує її самовпевненість і гострий язик, коли вона, увірвавшись у вирій, що за статусом та документами є вашим рестораном із цілою палітрою смаків, де у меню, за самою ж Фреймут, «аж мукає телятами та рохкає свинями», чи затишною, здавалося б, кав’ярнею з пухкими, добрими, як личко офіціантки, тістечками й запашною кавою, ставить свій безапеляційний вердикт («Амністію не дам») на кшталт: «Усе безнадійно», «Погано, але недоліки ці піддаються виправленню» (а у випадках, коли здавалося, найкращим варіантом було б просто вийти із засміченої зали для голодних, спраглих до розмов відвідувачів, чи залишити й забути, як страшний сон, більш ніж просто «замурзану» кухню, де таргани «влаштовують собі спа-процедури» прямо під холодильником, а інша комашва енергійно витанцьовує сальсу на чиємусь м’ясі під ягідним мусом, телеведуча просто опускає власників пикою у своє ж лайно та інші прогалини на кухні, в обслуговуванні, інтер’єрі, подачі страв та смакових якостях зробленої тут продукції). Хтось захоплюється відсутністю у неї остраху залишитись засудженою та розкритикованою – переважно таке трапляється без надання аргументів, як пересушений стейк, який можна було б бодай спробувати врятувати соусом чи підливою, але ні, його демонстративно подали оголеним під гілочкою базиліку чи розмарину, виставили на публіку усі очевидні недоліки фізіології та невправності кухаря. Кореспондентка у Лондоні на телеканалі BBC, Ольга Фреймут вивільнила найпотаємніше, розбурхала на сторінки нотатника те, що насправді вважала і про що думала.

Видання впадає в очі художніми фотографіями з архіву самої авторки, ілюстраціями у дусі fashion, малюнком для журналістки від Деміана Хьорста, ексклюзивними інтерв’ю та ще декількома цікавинками. Ольга писала у власній квартирі на Подолі та в Америці есе-візії міської культури, готелів і костелів, ресторанів та кав’ярень, зрештою, розповідей про духів міста, привидів, що зачаїлися у теренах на березі Тернопільського озера, мавок з Карпатських гір; про напівпрозорих панночок, що потайки дегустують у «Світі кави» «вибілений молоком» напій та завдяки яким з поличок тієї, першої багатоповерхової кав’ярні, що виросла з маленької крамнички кучерявого, з волоссям як «розхлюпане еспресо», доброго, як людина після кави, феноменального, як сам напій, Маркіяна Бедрія, зникають шматочки горіхового торту («як той, що його скуштувала колись у Санкт-Моріці»).

«Цей щоденник – мій печворк з клаптиків тексту».

У книзі – як додаток до кави – можна знайти сертифікат від Ювелірного Дому Zarina, його можна обміняти на Дисконтну картку Gold, яка передбачає 10 % знижки. І, як макові зернятка, виданням розсипані львівські діалектизми. «Мова – це паспорт», – стверджує тендітна телеведуча. Проте, як і в іншому, за словами Ольги, вона дотримується міри, вчасно зупиняючись на «палітрі сирів з інжирним джемом і медом – і ковтком порто»* та відмовляючись від пудингу. Львівський балак Фреймут дозує, як молоко до кави. І всі її мешти, шиті з дорогих та якісних тканин сподні, теплі п’єци та такі доречні у холодну пору коци, турботливо залишені охайно складеними на спинках стільців на відкритих терасах кав’ярень чи у номерах готелів, де олінклюд – усе це додає мандрівникові особливого колориту. Це не просто щоденник-сповідь, це не просто мандрівник – гостра критика чи нотатник – усмішка й пошана деяким закладам України. Це скриня зі смарагдами, дорогоцінними камінчиками у вигляді галицької мови, що виблискує яскравіше і є значно коштовнішою за будь-які ювелірні прикраси від Zarina. І вміння Ольги вплести серед інших – суто українських – слів львівське слівце – це, як на мене, справді талант.

«Успіх завжди ручної роботи», – Ольга Фреймут.

На початку рецензії було зазначено, що прочитання книги викликало в мене суперечливі відчуття. Так і є. Попри усе зазначене вище, попри мій уклін Ользі за її здатність до self made, за її непідступність, розсудливість, наполегливість – навіть коли у плечі потужно штовхають габаритні охоронці, а персонал закладу намагається розбити техніку операторам, у такий спосіб зірвавши фільмування телепроекту «Інспектор Фреймут» чи свіжоспеченого «Міста»; за її яскраву мову, зрештою, книга залишила н е п р и є м н и й осад через насиченість фірм, брендів, висвітлення таких нюансів, як блузку від якого провідного дизайнера носить скандальна телезірка і підборами взуття від яких майстрів вона – буквально – нищить підлогу закладів, репутацію яких мить тому вщент знищила справедливою критикою. Надто багато вже було цих деталей – не менше за позитивні відгуки чи ганебну для громадських закладів критику. Хоча що вже душею кривити – як сказала незмінна телеведуча «ТСН. Тиждень» Алла Мазур, «Фреймут живе, як пише». І пише, як живе. А позаяк усе те, що відбувається і має місце бути у житті Ольги, є дозованим, залишається лише сподіватись, що і всі її коштовності, дорогий одяг та розкішні мешти, як і молоко до кави, без надлишку, щоб не спотворити тендітне тіло тієї, яку змінила Британія, яка захоплюється Айн Ренд та дослуховується до життєвих порад Коко. Без жодних сценаріїв та відкладень «на чорний день». Бо завтра – це завтра, а сьогодні на нас чекають нові звершення та міста для елегійних панн. Елегійних та елегантних.